НАБІ́ДКАТИСЯ, а́юся, а́єшся, док., розм. Досхочу поговорити про своє лихо, горе, нужду; нажалітися. Не встиг Кайдаш набідкаться, як задній віз нагнався на передній і перекинувся (Н.-Лев., II, 1956, 276); Вернувшись од Чіпки, набідкавшись перед ним досхочу, Грицько заводив.. розмову з Христею (Мирний, І, 1949, 365).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 16.