НАВА́Р, у, ч.
1. Рідина, насичена соком тієї речовини, того продукту, що в ній вариться, заварюється і т. ін. — А зараз рекомендую прополоскати зуби наваром дубової кори (Збан., Єдина, 1959, 200); В темнику стоїть дев’ятиденний навар із вовчого лика (Стельмах, Хліб.., 1959, 554); // Жир, що спливає на поверхні рідкої їжі при варінні в ній тваринних продуктів.
2. рідко. Твердий осадок на стінках посудини, у якій що-небудь кипить, випаровується; накип. — Оскардами не лише зрубують навар в котлах, — дізнався Оверко, — а також тешуть дикий камінь (Горд., II, 1959, 113).
3. техн., рідко. Те саме, що нава́рка. — У нас поліпшилася справа зі свердлами. Ось уже два тижні ми працюємо долотами твердого навару (Донч., II, 1956. 168).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 25.