НАВЕРБО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., НАВЕРБУВА́ТИ, ую, уєш, док., перех. Набирати, наймати людей у повній кількості на роботу або для участі в чому-небудь. Пан Пулявський навербував полк шляхти (Стор., І, 1957, 163); Потрібні йому були різні люди: і лікарі, і цирульники, і теслярі, і ливарники.. Сам цар московський Іван просив його навербувати таких людей (Ів., Таємниця, 1959, 172).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 27.