НАВКІ́Л, присл., рідко. Те саме, що навко́ло 1. Гори стояли навкіл, німі, похмурі, вкриті шапками снігів та предковічними лісами (Перв., Невигадане життя, 1958. 261); Досвітній туман все навкіл заволік… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 228).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 36.