НА́ВКІС, присл. Те саме, що на́вскі́с. Батіг на короткій ручці висів, обвившись навкіс через плечі (Томч., Готель… 1960, 22); Оглянулась [Христина], її обличчя навкіс прорізали тінь і місячне сяйво (Стельмах, Хліб.., 1959. 157).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 36.