НАВОЛІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАВОЛОКТИ́, лочу, ло́чеш; мин. ч. наволі́к, наволокла́, ло́; док., перех., розм. 1. Волочачи, приносити велику кількість чого-небудь. Наволік багато дерева, 2. Натягуючи, покривати кого-, що-небудь. Наволік на себе теплу ковдру.
3. перен. Накликати, зводити щось неприємне на кого-, що-небудь. — Ну, ну, нема чого лиху славу на наш рід наволікати (Л. Укр., III, 1952, 747); — Що в тебе за чоловік?.. Ось і на Уласа напав ні за що. Наволіка небилиці (Горд., II, 1959, 252).
◊ Наволокти́ пеню́ на кого, діал. — обвинуватити кого-небудь даремно.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 39.