НАВПРОШКИ́, присл., розм. Те саме, що навпросте́ць. Навпрошки через потік Петруня прибігла до дівчат (Чорн., Визвол. земля, 1959, 176); Іра запізнювалась на вечір у школу, а тому вирішила поспішити — йти через парк — навпрошки (Логв., Літа.., 1960, 109); Кузь у розмові з Ладимком пішов навпрошки, що траплялось з ним не часто. Видно, дійняло до живого (Руд., Остання шабля, 1959, 543).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 41.