НАВІ́ДЛІГ, присл. Розмахнувшись з силою; з розмаху. Він розмахнувся і навідліг вдарив кулаком в сите обличчя Юрася (Чорн., Визвол. земля, 1950, 76); Він навідліг, різко і недбало черконув великим гострим нігтем, навхрест перекреслюючи на картині обличчя дівчини (Коз., Сальвія, 1959, 55).
Наві́дліг би́ти руко́ю — розмахнувшись, бити не долонею, а щиколотками. Сільвестр лівою рукою тримав його за горлянку, правою бив навідліг по голові (10. Бедзик, Вогонь.., 1960, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 32.