НАГВИ́НЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до нагвинти́ти. * У порівн. Його кругла, мов кавун, голова, вертілася, як нагвинчена (Чорн., Визвол. земля, 1950, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 47.