НА́ГНАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до нагна́ти. Роєм вилися попід деревом чужі люди.., нагнані бог зна звідкіль (Н.-Лев., І, 1956, 338); До кімнати не ввійшов, а вскочив, як псами нагнаний інженер Преображенський (Ле, Міжгір’я, 1953, 164); // на́гнано, безос. присудк. сл. Повне місто козаків та війська нагнано (Головко, II, 1957, 280).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 50.