НАГОРО́ДЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до нагороди́ти1. Ми зараз вилітаємо до нашої столиці. Ви всі нагороджені цією поїздкою за прекрасну роботу (Ів., Вел. очі, 1956, 116); За заслуги перед народом О. М. Бойченко був нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора та "Знак пошани" (Літ. газ., 31 .V 1951, 3); Відповіді лектора були ще раз нагороджені щедрими оплесками (Смолич, Розм. з чит., 1953, 183); // у знач. прикм. Коли голова екзаменаційної комісії назвав його ім’я першим у списку нагороджених учнів, він раптом почув голосний плач свого батька (Кол., Терен.., 1959, 18); // нагоро́джено, безос. присудк. сл. Торік республіку [УРСР] нагороджено другим орденом Леніна (Колг. Укр., 4, 1959, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 53.