НАГРІБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАГРЕБТИ́, бу́, бе́ш; мин. ч. нагрі́б, нагребла́, ло́; док., перех. Гребучи, збирати в якій-небудь кількості. Упала [Оксана] навколюшки на землю і стала нагрібати зерно в мішок (Головко, І, 1957, 414); Коли Оксен підійшов ближче, то побачив низенького чоловіка, що нагрібав у носилки солому (Тют., Вир, 1964, 28); Нагребли [заробітчани] сухого листя, хмизу, розклали в яру огнище (Горд., II, 1959, 165); * Образно. У демократа Бараболі й справді були власні чималенькі і ставки, і млинки, і вишневі сади. І земельки підходященько нагріб (Ковінька, Кутя.., 1960, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 56.