НАГРІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАГРІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., перех.
1. Віддаючи своє тепло, робити що-небудь гарячим або теплим. Хай нам горницю потроху Грубка нагріва (Щог., Поезії, 1958, 371); Сонячне проміння нагріває спочатку поверхню суші або води, а вже від неї тепло передається повітрю (Фіз. геогр., 5, 1956, 81); * Образно. Зайнялася Смілянщина, Хмара червоніє. А найперша Медведівка Небо нагріває (Шевч., І, 1951, 114); // Використовуючи нагрівальні прилади і т. ін., робити щось гарячим або теплим. Молодиці нагріли окропу, налили ванни (Н.-Лев., II, 1956, 73); Коли пластично деформований метал нагріти, то в ньому відбуваються деякі структурні зміни (Рентгеногр. мет., 1959, 316); // Зігрівати кого-, що-небудь теплом свого тіла. Уляна коло його — як нянька: прийдуть у школу — роздіне його, розмотає, руки йому нагріє (Вас., II, 1959, 315); Ацетон для склеювання шматків плівки треба трохи-трохи нагріти в руці (Ю. Янов., II, 1958, 116); * Образно. Змогли б ми гарячим коханням, Зуміли б ми серцем і світ весь нагріти (Коцюб., І, 1955, 423).
2. перен., розм. Хитрістю, обдурюванням і т. ін. завдавати збитків кому-небудь. Баришники.. часто нагрівали княгиню на каліках та на підмальованих конях (Збірник про Кроп., 1955, 12).
3. тільки док., розм. Завдати поразки, розгромити кого-небудь. — Ми знали, що після того, як Червона Армія нагріла фашистів під Сталінградом, вона тепер іде визволяти нас (Сміл., Сашко, 1957, 130).
◊ Нагріва́ти (нагрі́ти) ру́ки — нечесно, незаконно наживатися. Дехто легкого життя забажав, є людці, які руки нагрівають на труднощах (Рибак, Час.., 1960, 191); Він [староста] добре нагрів руки в сільській кооперації і за це мусив відсидіти п’ять довгих років за гратами (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 52); Нагріва́ти (нагрі́ти) [собі́] мі́сце — затримуватися довгий час на одному місці роботи або проживання; приживатися. — Думаю: знову починати, знову привикать, нагрівати собі місце в цьому сумному закутку?.. (Вас., II, 1959, 74); Добра половина цих переселенців, не нагрівши місця в холодному Сибіру, повернеться назад (Стельмах, І, 1962, 14); [Домаха:] Ходім, дитино моя, з таткової хати! Не нагріли ми тут місця, пошукаємо деінде!.. (Кроп., II, 1958, 172); Нагрі́ти чу́ба (чуби́, чупри́ну) — витратити багато сил і енергії, виконуючи тяжку роботу. Скриня була важка, неповоротка, і чоловіки добре нагріли чуби, поки установили її на місце (Ю. Янов., І, 1959, 141); — Ох, і понамітало ж! Це нам завтра доведеться чуба нагріти (Головко, II, 1957, 598).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 57.