НАДАРЕ́МНЕ, присл., розм. Те саме, що надаре́мно. Сьогодні Зоя, мов оса, з’являлася то тут, то там і все чогось бриніла, надаремне шукаючи відповідного предмета, щоб його вколоти (Коб., III, 1956, 485); Курибіда надаремне заплющував очі, заснути він не міг (Панч, І, 1956, 572).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 61.