НАДВО́ЗИТИ, о́жу, о́зиш, недок., НАДВЕЗТИ́, зу́, зе́ш; мин. ч. надві́з, надвезла́, ло́; док., перех., розм. Доставляти, підвозити до якого-небудь місця. Жолкевський видав наказ, яким забороняв під страхом смерті надвозити або продавати запорозькому війську будь-яку живність чи харч (Тулуб, Людолови, І, 1957, 407).
НАДВО́ЗИТИ, вожу́, везе́ш; мин. ч. надві́з, надвезла́, ло́; док., перех., розм. Привезти, звезти частину чого-небудь. Уже надвозили трохи жита з лану (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 64.