НАДДАВА́ТИ, даю́, дає́ш, недок., НАДДА́ТИ, да́м, да́си, док., перех.
1. Набавляти, додавати що-небудь до того, що було раніше. Гарно мені, що він [чай] і в руки гріє.. і бадьорить мене, неначе сили наддає (Мирний, IV, 1955, 356); Сонце немовби наддало рішучості людям, що скупчились перед ворітьми. Гомін піднісся, зміцнів (Крот., Сини.., 1948, 204); // Придавати якої-небудь якості, властивості. Червоний убір на голові.. наддавав їй вид сільської дівчини в квітках (Н.-Лев., І, 1956, 197).
2. розм. Прискорювати, збільшувати швидкість руху. Мусій крутив над головою кінцем віжок, від чого розпалений жеребець наддавав бігу (Сміл., Зустрічі, 1936, 37); Гнідко наддав ходи, а все проти гори не заскоче (Мирний, IV, 1955, 312); І розійшлись ми хто куди, Наддавши кожен кроку (Ус., Листя.., 1956, 166).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 65.