НАДЛО́МЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до надло́мити. Вітерець дихнув, і жовта комишина, надломлена на самій середині, так жалібно, так сумно заспівала (Дн. Чайка, Тв., 1960, 187); Стояли вони коло воріт — батько й син. Один сивий, згорблений важкою працею, як дуб, надломлений грозою, другий високий, чорнявий (Кол., Терен.., 1959, 147); Бідою надломлена мати Не жартом у ліжко злягла (Пера., II, 1958, 250).
2. у знач. прикм. Який має форму чогось перегнутого, заломленого. Тонкий, ледь-ледь надломлений у плечах стан Марії ще легкий, мов у дівчини (Стельмах, Хліб.., 1959, 141); Тонкі надломлені брови надавали їй вигляду чимось гостро враженої людини (Грим., Подробиці.., 1956. 12).
3. у знач. прикм. Охриплий, із зміненим тембром. — Я радянський воїн! — поклявся Василь і додав сумним, надломленим голосом. — Один залишився… (Автом., Так народж. зорі, 1960, 226).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 72.