НАДОЇДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАДОЇСТИ, ї́м, їси́, док., розм. Те саме, що надокуча́ти. — Ого! — сказав Павло і тихо свиснув. — Ну, жінко, це мені починає надоїдати (Кучер, Трудна любов, 1960, 363); Та Хмара надулась і річ таку гуде: — Що вже мені се Сонце надоїло! (Греб., І, 1957, 50); Катруся мала приходити тоді, коли Ядзя захоче з нею побавитись та надоїсть їй французька бонна (Кобр., Вибр., 1954, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 74.