НАДПОРИ́В, у, ч., розм. Бурхливий вияв якого-небудь почуття; сильний порив. — Ми сьогодні разом приїхали… з Огеем! — 3 Огеем? — мало не скрикнула Аксель, і її очі взялися вогниками. Та вона одразу опанувала свій надпорив і, байдуже кахикнувши в долоню, звернулася до музик (Досв., Вибр., 1959, 368).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 76.