НАДУ́ШЕНИЙ1, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до надуши́ти1.
НАДУ́ШЕНИЙ2, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до надуши́ти2. Далеко за південь. Саме та пора, коли сонце вже не пече, а розливає приємне, надушене соковитими пахощами літепло (Коз., Зол. грамота, 1939, 56); // у знач. прикм. Ніхто не впізнавав його — не було вже дисциплінованого, прилизаного й надушеного чиновника (Вас., І, 1959, 317).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 83.