НАДУ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., НАДУШИ́ТИ, душу́, ду́шиш, док., перех.
1. Натискувати, надавлювати на що-небудь. — Хіба взяти рушницю, надушити пружину — і — прощай навіки думки, милі надії!.. (Мирний, V, 1955, 180); Він, як вихор, скочив у вагон і надушив кнопку дзвінка два рази (Ю. Янов., 1. 1958, 114); // тільки док. Натискаючи, придавлюючи, завдати кому-небудь фізичного болю. Потім один надушив другого, сів на грудях, набрав пороху з дороги в жменю й почав забивать порохом рот, ніс, очі (Н.-Лев., І, 1956, 418).
2. тільки док., розм. Душачи, знищити велику кількість чогось живого.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 83.