НАЖА́ХАНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до нажаха́ти. Нажахана ще здому, Галина нервово сприймала найменше непорозуміння в нашому бездомному житті (Ле, Вибр., 1939, 330); Стороняться їх [танків] чабани в степу. Нажахані їхнім гуркотом, чабанські собаки люто гавкають на них (Гончар, II, 1959, 374); // у знач. прикм. Який виражає переляк, переполох. Вона скинула до нього очима, великими, нажаханими (Гончар, II, 1959, 370).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 85.