НАЗАВСІГДИ́, НАЗА́ВСІДИ́, присл., діал. Назавжди. Близенько біля її виска пролетів він [молоток] і упав Олені перед ноги. Наче розлючена вовчиця, кинулась вона на нього і потрясла його сильними руками. — Кара божа! Відчепися, коли не хочеш почути оцього молотка, щоб раз назавсігди успокоїлась! (Коб., І, 1956, 98); Стара Маруся Качуриха оженила свого Захарка, а сама перейшла назавсіди жить до Лукини (Н.-Лев., III, 1956, 359).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 87.