НАКА́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., НАКА́ПАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. Капаючи, попадати куди-небудь або наповняти, наливати що-небудь. — Оце розридалась, неначе мала дитина: ще в чай накапають сльози (Н.-Лев., VI, 1966, 57); Лиш сочить, сльозить [потік] із каменя. Підставиш руку — накапає повно тобі сці-лющого [зцілющого] нектару (Хотк., II, 1966, 301); * Образно. Се він, проклятий, В душу молоду Накапав трути, дикої розпуки (Фр., XIII, 1954, 284).
2. Капаючи чим-небудь на щось, заливати, забруднювати його. Накапати на скатерку води.
3. перен., розм. Доносити, обвинувачувати кого-небудь у чомусь. — Навіщо ти бунтуєш чесних колгоспників? — Сергій накапав? — Не твоє діло (Тют., Вир, 1964, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 100.