НА́КИП, у, ч.
1. Твердий осадок на внутрішніх стінках посудини з нерозчинних солей, який утворюється під час кипіння і випаровування рідини. Чайник був давно вичищений. Рубін поздирав долотом увесь накип всередині (Сенч., На Бат. горі, 1960, 28); Після тривалого користування кип’ятильником на його спіралі утворюється накип (Монтаж і ремонт.., 1956, 182); // Піна, яка утворюється на поверхні киплячої рідини. Зібрати накип з юшки.
2. перен. Важке, неприємне почуття, що залишається після якої-небудь розмови, події і т. ін. — Ми хочемо вірити, що це хороші сльози, які змивають накип з серця (Донч., V, 1957, 317); А накип образи.. озвався таким гострим болем, що Надія, знесилено опустившись біля тополі, вже не плакала, а ридала (Баш, Надія, 1960, 159).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 103.