НАКОВТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док. Ковтаючи багато разів, наповнити шлунок чим-небудь. Згребе [орел] її [вівцю], за мить порве, розшматує залізними пазурами і, наковтавшись гарячого м’яса, сидить, забризканий кров’ю, на вершині могили (Гончар, II, 1959, 31); Довго я пірнав, аж поки води наковтався (Збан., Мор. чайка, 1959, 14); // Дихаючи, увібрати, втягнути в себе велику кількість чого-небудь. Кашлянув [Дорош] тим характерним кашлем, коли людина наковтається пилюки і в неї дере в горлі (Тют., Вир, 1964, 104); У день пекучий, наковтавшись пилу, Ми спраглими устами припадали До краю дерев’яного відра (Рильський, III, 1961, 105).
◊ Наковта́тися сліз — багато поплакати. Сама Яресьчиха сліз наковталася вволю на доччиному весіллі — пекуче воно було: замість справжнього батька порядкував за столом одноденний "батько", званий, весільний… (Гончар, І, 1959, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 107.