НАКО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., НАКУВА́ТИ, ую́, ує́ш, док., перех.
1. Куючи, прикріплювати, приробляти що-небудь до чогось.
Нако́вувати (накува́ти) жо́рна (ка́мінь) — робити насічки, зарубки на жорнах (камені). Якщо нарощування зроблено добре, жорна наковують і пускають в роботу (Колг. Укр., 9, 1958, 43); [Дід:] Піду ж я до млина. Ще треба камінь накувать (К.-Карий, І, 1960, 243).
2. Куючи, виготовляти металеві речі в якій-небудь кількості. — А мати де? — 3 татом, — відповіли ковалята. — Нав’ючили на коні все, що накували за ці дні… (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 386).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 107.