НАКОЛОБРО́ДИТИ, джу, диш, док., розм. Зробити що-небудь погане, варте осуду; натворити, накоїти. За цей час можна такого наколобродити, що потім в очі людям не поглянеш (Стельмах, II, 1962, 31); Агронома з нього не вийшло. Призначили завгоспом — наколобродив. У коморах попсував насіння конюшини… (Рад. Укр., 5. IV 1959, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 107.