НАКО́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., НАКОПА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Копаючи, робити щось у якій-небудь кількості. Мар’яна спочатку накопує рядок ямок, а потім кидає в них картоплю (Стельмах, II, 1962, 301); Накопали [люди] колодязів, таких глибоких, що в їхніх чорних прірвах навіть удень світилися зорі (Тют., Вир, 1964, 173).
2. Копаючи, добувати, діставати щось із землі (перев. у якій-небудь кількості). Задубіла земля. Не витягнеш ніяк буряка. Земля мокра була, змерзлася, хоч кайлом бий. Ящика втрьох не накопували (Горд., Заробітчани, 1949, 128); Найшли [сестри] зілля, накопали і стали варити (Шевч., II, 1963, 135); В газеті.. було.. зведення, скільки вчора накопали й вивезли буряків, посіяли пшениці (Кучер, Трудна любов, 1960, 90).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 109.