НАКРИТТЯ́, я, с.
1. Дія за знач. накри́ти 1. Підвечірки або вечері у Річинських супроводила особлива атмосфера, майже урочистий ритуал "накриття столу" (Вільде, Сестри.., 1958, 286).
2. Покрівля на стовпах або інших опорах для захисту від сонця, дощу і т. ін. [Юда:] Налинув дощ і перервав промову. Я сів під накриття і думу думав (Л. Укр., III, 1952, 134); Вийшли з-під накриття, і Козаков став крутити цигарку (Гончар, І, 1954, 8).
3. Те, що накриває собою або приховує під собою що-небудь. Поскидали [погоничі] з возів хвартухи та накриття й почали вивертать [вантаж] з хур (Н.-Лев., І, 1956, 574); Очі не побачили неба — лише чорне накриття, що вгортало чоловіка, налягло на неї (Стельмах, II, 1962, 207); // Те, що нависає зверху над ким-, чим-небудь. Під низьким накриттям смерекових гілок у кутку окопу лежав обличчям до землі бородатий вояк (Ірчан, II, 1958, 224).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 112.