НАКУВА́ТИ1 див. нако́вувати.
НАКУВА́ТИ2, ує́ і НАКУКУВА́ТИ, у́є, док., перех. За народними повір’ями — напророчити кількість років життя (про зозулю). Ой зузуле, зузуленько. Нащо ти кувала. Нащо ти їй довгі літа. Сто літ накувала? (Шевч., І, 1963, 227); Кукувала перша зозуля, і Василько зразу порахував, скільки йому накукує (Турч., Зорі.., 1950, 169); Вдень накувала зозуля — Жити чотирнадцять літ (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 113.