НАЛЕ́ЖАТИ1, жу, жиш, недок.
1. кому, чому і рідше до кого — чого. Бути чиєю-небудь власністю, перебувати в чиємусь розпорядженні, володінні. — Закон такий справді є, щоб землі козачі тільки до козаків належали (Мирний, IV, 1955, 365); Над ставом, що колись належав економії, як проходив Давид, шуміли верби (Головко, II, 1957, 13); Був Щепкін уже жонатою, сімейною людиною, відомим актором, а все ще належав графам Волкенштейнам (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 227).
2. до кого — чого. Відноситися до якого-небудь розряду, виду і т. ін.; входити до складу чогось, бути членом чогось. [Дівчина:] Вона належала до того товариства? (Л. Укр., II, 1951, 99); Один із родів полянського племені, до якого належав Ант, споконвіку жив над Дніпром (Скл., Святослав, 1959, 11); // Відноситися до якої-небудь галузі, часу, періоду і т. ін. Література наша (з причин, вияснення яких належить до історії) живилась переважно селом, сільським побутом (Коцюб., III, 1956, 238); — Хлопець досить успішно склав екзамени.. з української мови. Остання, як мені здається, теж належить до царства філології (Тют., Вир, 1964, 62).
3. кому, чому. Бути виконуваним, здійснюваним, створеним, досягненим, здобутим ким-небудь. У створенні нашої держави провідна роль належала Володимиру Іллічу Леніну (Тич., III, 1957, 503); Ідея створення цього містечка належала Макару Сидоровичу (Руд., Вітер.., 1958, 120); Радгоспам України належить важливе місце в сільськогосподарському виробництві (Рад. Укр., 23.1 1959, 2).
4. кому, чому, перев. безос. Необхідно одержати; призначатися кому-небудь — Романе Григоровичу, належить тобі ще від мене два рублі шістдесят три копійки (Стельмах, І, 1962, 120); — Зрештою, нам на культроботу гроші належать, — виходив із становища Микола Васильович (Трубл., І, 1955, 95); [Леся:] Ось, прошу, і гроші за вашу роботу… [Тарас:] Не давайте, панно Лесю! Не візьму! [Леся:] Вам належить (Сміл., Черв. троянда, 1955, 22).
5. безос. Потрібно, слід. Старшині, звичайно, зовсім не належало стояти на посту (Гончар, III, 1959, 309); Безшумно належало їм [бійцям] проповзти Болото і мінні поля (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 259).
Як [і] нале́жить (нале́жало) — як потрібно, заведено, прийнято. [Павло:] Почали працювати [шахтарі] як належить (Корн., II, 1955, 173); Місто росло гомінливе і галасливе, як і належить столиці (Тулуб, Людолови, І, 1957, 6); На стіл, як і належало в такому випадку, подали чай з лимоном (Чорн., Визвол. земля, 1959, 93).
6. Бути властивим, притаманним кому-, чому-небудь (про певну якість, особливість і т. ін.). Вдивлявся довго я У ці рядки, аж поки пригадав. Кому належить цей.. почерк… (Рильський, Мости, 1948, 15); — Справедливість у цьому місті, наскільки я пам’ятаю, належала вам і попові Христофору (Довж., І, 1958, 462).
НАЛЕ́ЖАТИ2 див. нале́жувати 2.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 116 - 117.