НАЛОСКОТА́ТИ, очу́, о́чеш, док., перех. Довго полоскотати кого-, що-небудь. — Татку, — раптом гаряче задихала мені у вухо доня, — ти бачиш, хто попереду нас сидить?.. — Стривай, Наталко, — кажу їй, — ти мені налоскотала вухо! (Ю. Янов., І, 1954, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 121.