НАЛЯ́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., НАЛЯ́ПАТИ, аю, аєш, док.
1. неперех. Розбризкувати, розливати рідину по поверхні чого-небудь. За обідом нехай тільки хто накришить хлібом на столі або розіллє борщ з ложки, — Василько так і гукне..: — А нащо так накришувати та наляпувати! (Вас., І, 1959, 206); // Бруднити чим-небудь мокрим. — Нащо ти наляпуєш зайвий раз у хаті? — сказала Кайдашиха (Н.-Лев., II, 1956, 302).
2. тільки док., перех. і неперех., розм. Наговорити багато непотрібного, пустого, зайвого. Гжехоткова налазиться весь день, наляпає тим язиком, як помелом… та й аби до ліжка (Фу., IV, 1950, 256).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 123.