НАЛІ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш і рідко НАЛІПЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., НАЛІПИ́ТИ, ліплю́, лі́пиш; мн. налі́плять; док., перех.
1. Прикріплювати що-небудь до чогось, перев. клеєм або іншою липкою речовиною. Замість того, щоб щодня наліплювати марки на 2 коп., я заплатив в конторі за місяць 60 коп. (Коцюб., III, 1956, 172); їм тяжко в пеклі докоряли. Смоли на щоки наліпляли, Щоб не дурили так людей (Котл., І, 1952, 140); Не вірячи собі, Параска Федорівна нахилилася ближче і, придивившись, легко впізнала, що вуса Остап Антонович наліпив собі (Епік, Тв., 1958, 483).
2. Ліплячи, виготовляти що-небудь у якій-небудь кількості. Пазька наліпила.. вареників (Кв.-Осн., II, 1956, 200); Наліпили [дівчата] бубликів, жайворонків, із жартами, співами виложили все на траві, як на ярмарку (Горд., Заробітчани, 1949, 63).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 120.