НАМАГНІ́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до намагні́тити.
2. у знач. прикм. Який дістав властивості магніту.
Основною його [компаса] частиною є намагнічена стрілка, яка вільно обертається на вістрі голки (Фіз. геогр., 5, 1956, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 123.