НАМАЛЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, перех. Док. до малюва́ти. Випросивши в когось шматочок сірого .. паперу, розірвав [дід Кияшко] його на рівні мініатюрні шматочки й намалював справжні картини (Збан., Єдина, 1959, 119); Просто, але яскраво намалювала [жінка-делегатка] картину хвороб, недоїдання, холоду, злиднів, з якими воно [місто] веде боротьбу (Еллан, II, 1958, 9); Ждеш та ждеш бувало звісточки від Семенка. Поки поштаря виглядаєш, чого не передумаєш, яких страхіть не намалюєш собі! (Мур., Бук. повість, 1959, 187); *0бразно. Мороз намалював узори на вікні (Донч., V, 1957, 359); *У порівн. Всього надбала стара мати. Саму тебе мов намалювала. Хоч молись перед тобою (Шевч., II, 1953, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 124.