НА́МЕРТВО, присл,, розм.
1. Так, що наступає смерть; до смерті. Коли пальці Отелло вже намертво схопили горло Дездемони, в двері постукали (Ільч., Серце жде, 1939, 232); Я стріляв [у зайця] так просто, щоб наполохати, а він намертво (Вишня, II, 1956, 202); [Орел:] Моє крило б’є намертво (Корн., Над Дніпром, 1960, 74).
2. перен. Так, що не можна роз’єднати; дуже міцно. Капкан намертво стиснув у своїх сталевих обіймах задню лапу барса (Рад. Укр., 11.11 1964, 4); — Перемога або смерть! — кричить усе в Яреськові крізь намертво стиснуті зуби (Гончар, II, 1959, 375); Катер.. спинився тепер уже намертво прип’ятий на здовженім ланцюзі якоря (Ле, Клен. лист, 1960, 171).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 126.