НАМОВЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., НАМО́ВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. намо́вляться; док., з ким і без додатка, розм. Домовлятися між собою, з ким-небудь про щось. Не втаїв він нічого:.. розказав, як пани, намовлялись не пустити мужиків у земство (Мирний, II, 1955, 275); — Віддам [стрілу] тому, хто мене за дружину візьме. — Я, — каже царенко, — тебе візьму. — Намовились (Укр.. казки, 1951, 171).
◊ Да́ти намо́витися — піддатися вмовлянням. Одного разу дала [Анна] намовитися Докії (Коб., II, 1956, 230).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 130.