НА́ОСТАНКУ, присл. Під кінець, укінці, на завершення всього. Після всіх наостанку прийшли офіцери (Н.-Лев., III, 1956, 138); Наостанку велика, майстерно виведена літера F давала на здогад, що либонь то був кінець книжці (Л. Укр., III, 1952, 741); Коротенька нарада, як видно, відбулась. Наостанку Нагнибіда ще кілька слів, — до кожного конкретно якесь зауваження (Головко, І, 1957, 345); // В останній раз, востаннє. Востаннє гляньте, рицарі скупі. На золото… Уста фарбованих своїх коханок Цілуйте наостанку (Рильський, І, 1956, 65); Здригнулися наостанку губи, безпорадно ловлячи повітря (Тулуб, Людолови, І, 1957,384).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 136.