НАОСТА́НОК, присл. Те саме, що наоста́нку. — Хапуга окаянний! — вигукнула Наталка наостанок і пішла до дверей (.Коп., Земля.., 1957, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 136.