НАО́ЧНО.
1. Присл. до нао́чний 1. На передмісті осінь відчувалась більш наочно. Попід стріхами майже кожної хати висіли пов’язані.. качани кукурудзи (Вільде, Сестри.., 1958, 371); Марія Василівна не повірила у переміни. Щоб переконатись наочно, одягла своє святкове вбрання і пошкандибала в місто (Гжицький, Вел. надії, 1963, 26).
2. Відверто, неприховано. Ніколи Ляхович наочно не виявляв стану тривоги чи радості (Ле, Історія радості, 1947, 237).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 136.