НАПА́ДНИК, а, ч.
1. Той, хто нападає з метою агресії, пограбування, поневолення; загарбник. Нападники по-варварському руйнували все на своєму шляху, нищили посіви, спалювали цілі села (Наука… З, 1965, 10); Перший бій з нападниками стався, вже коли запалали оселі хуторів (Ле, Хмельницький, І, 1957, 324); // Той, хто нападає, пристає до кого-небудь, щоб скривдити; кривдник. Кого поцілувала? Хулігана, нападника (Донч., VI, 1957, 57); Дівчата, з несамовитим вереском завзято оборонялися, пирскаючи нападникам у вічі бризки води (Юхвід, Оля, 1959, 12).
2. Гравець футбольної, хокейної та інших спортивних команд, який атакує противника, щоб забити м’яч, шайбу в його ворота. В футбольній команді мене поставили нападником (Хор., Ковила, 1960, 71); В першому таймі на 23-й хвилині нападник.. відкриває рахунок (Рад. Укр., 27.УІІІ 1959, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 137.