НАПА́КОСТИТИ, ощу, остиш, док., розм.
1. Напаскудити, набруднити де-небудь. — Так ти кажеш — ременем? — повторював крізь сльози Максим-коваль.
— Атож! — Як кота, що напакостив у хаті? (Тулуб, Людолови, І, 1957, 54).
2. Заподіяти шкоду кому-небудь; нашкодити. Напакостить панові.. стало утіхою для його (Мирний, II, 1954, 272).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 138.