НАПЕ́РСТОК, тка, ч.
1. Ковпачок, який накладають на палець, щоб не вколотися голкою під час шиття. — Треба наперсток собі купити. Тільки на який палець його накладається? (Мак., Вибр., 1954, 180); У кухні на столі стояла мамина робоча корзиночка — гачки до в’язання, наперсток, нитки, голки і ножиці (Смолич, II, 1958, 77).
◊ Як напе́рсток; 3 напе́рсток — дуже малий величиною, розміром, на зріст. — Коли б же добра чарка, не така, як наперсток, — подумав Балабуха (Н.-Лев., III, 1956, 45); Єпташка був завбільшки з наперсток, хоч йому йшов сімнадцятий рік (Мик., II, 1957, 454).
2. розм. Металеве кільце, яким прикріплюють косу до кісся. Швидко й обережно йшов Левко. Проти місяця, над його головою, до самого наперстка світилась холодним сяйвом коса (Стельмах, І, 1962, 555); Сергій захапався, набиваючи косу, забув підкласти під наперсток трави (Мушк., Чорний хліб, 1960, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 141.