НАПЛИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАПЛИСТИ́ і НАПЛИВТИ́, иву́, иве́ш, док.
1. Пливучи, наштовхуватися, натикатися на кого, шо-небудь. Напливати на камінь.
2. Припливаючи, збиратися в якій-небудь кількості. Крячки стрілами падали на воду і хапали рибу: то був знак, що риби наплило до берега доволі (Н.-Лев., II, 1956, 227).
3. Набігати, натікати на що-небудь (про сльози). Дівчина чує, як їй на повіки Чомусь напливає гаряча сльоза (Пера., II, 1958, 326); — Я зроду не ходила до жандармів, — сказала Санда.., втираючи сльози, що нараз наплили на очі (Коб., III, 1956, 504).
4. Плавно наближатися, насуватися (про дим, хмару, туман і т. ін.). Улянка зупинилась, їй здалося, що дим напливає зовсім з іншого боку (Донч., IV, 1957, 69); Чорна хмара, як ніч, наплила, сліпучі спалахи залили небо (Горд., Дівчина.., 1954, 151); // Насуваючись, закривати, заслоняти собою що-небудь. Ген-ген чорнів ліс зубчастим муром, а туман на нього тихим морем напливав (Л. Укр., І, 1951, 234); Круча поглянув на червону вихрясту хмарку, що напливала на сонце (Ваш, Вибр., 1948, 147); Дві хмаринки наплили одна на одну (Вільде, На порозі, 1955, 9); // Поширюючись, доходити, доноситися (про запахи, звуки). Пахощі квіток напливали тихими хвилями (Л. Укр., Неопубл. тв., 1947, 127); Напливає з далини пісня (Стельмах, Над Черемошем.., 1952, 279); // Повільно наставати, наступати. Сонце вже сіло, почав напливати присмерк (Досв., Гюлле, 1961, 63); Напливає синій вечір (Стельмах, Над Черемошем.., 1952, 166); // перен. Охоплювати кого-небудь, оволодівати кимось (про настрій, почуття і т. ін.). У серце пливуть-напливають забуті Чуття молодії (Фр., XIII, 1954, 430); Спогади, мов привиди, напливали й напливали, ятрили серце (Збан., Переджнив’я, 1960, 113); Завжди, коли він пригадував сестру, щось тепле й світле напливало на душу (Руд., Вітер.., 1958, 100); Європейська просвіта, європейські ідеї, — все те заразом наплило в його голову, зачепило всі його думки (Н.-Лев., І, 1956, 448); То дума напливе, то сміх на бронзові обличчя (Дор., Три богатирі, 1959, 83); // перен. Виникати, поставати в уяві. Його вражає, що обличчя, які напливають зараз на нього, .. не похмурі і не злі, а якось по-справжньому, по-людському добрі (Гончар, Новели, 1954, 21).
5. Сходитися в одне місце, збиратися, скупчуватися у великій кількості де-небудь. Пожар! І де взялися Ті люде в бога! мов з землі Родилися і тут росли; Неначе хвилі, напливали Та на пожар той дивувались (Шевч., II, 1963, 118); Буфети і пивні наспіх організували румунські комерсанти, яких вже до біса напливло в Хотин (Петльов., Хотинці, 1949, 15); // Стікаючи або проникаючи куди-небудь, нагромаджуватися, скупчуватися в якомусь місці (про рідину й повітря). Віконце дрожало [дрижало], тряслося і щораз більше тої крові у хатчину напливало (Стеф., І, 1949, 136); Через відчинене вікно напливав з городів росистий холодок (Вільде, Сестри.., 1958, 203).
6. перен. Плавно рухатися, переміщатися; іти плавною ходою. *У порівн. Не йшла [Меланія], а ніби напливала із золотого духмяного моря, гордо випроставшись (Гончар, Новели, 1954, 101); // Показуватися, з’являтися звідки-небудь, ставати видимим. Льошка скеровував човен.. на шахтарське селище, що напливало, ближчало, мигтіло першими вогниками (Мокр., Острів.., 1961, 27); Семафор. Водогінна башта. І раптом вирвалась, напливла з сіряви така рідна станція (Крот., Сини.., 1948, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 152.