НАПО́ГОТІВ, присл.
1. У положенні готовності до стрільби. Андрій і Арон, тримаючи гвинтівки напоготів, попрямували до вершників (Бойч., Молодість, 1949, 95); Підійшов, взяв рушницю напоготів, ступнув кроків три — зірвався перепел. Олекса Іванович вистрілив (Вишня, II, 1956, 262).
2. Те саме, що напо́хваті 1. Та завжди в пам’яті своїй Часів колишніх анекдоти Від Ромула до наших днів Держав [Онєгін] для всіх напоготів (Пушкін, Є. Онє-гін, перекл. Рильського, 1949, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 154.