НАПО́РАТИ, аю, аєш, дек., перех., розм.
1. Запасти, заготовити яку-небудь кількість чогось. — Цить, Сашко, не плач.. Напораєм сіна та наваримо каші. Не плач, хлопчику (Довж., Зач. Десна, 1957, 475).
2. Наготувати багато їжі, страв. — А ти, Горпино, давай нам борщу, каші… Всього давай, що напорала (Мирний, III, 1954, 331).
3. Заподіяти, натворити чого-небудь (перев. поганого, неприємного). Пронюхала Мишва, що вже нема Котів, Та швидше до мішків — І почала хазяйнувати, —Не стільки їсти, як псувати. Напорала Мишва купцеві баришів. Аж плаче він біля своїх мішків (Гл., Вибр., 1951, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 156.