НАПОСЛІ́ДОК, присл., розм. Під кінець, після всього. — Та що, може би ми вже спати пішли? — сказав напослідок Іван (Фр., І, 1955, 161); Поблискує ["Москвич"] біля радгоспних майстерень, де батько ще щось виточує та підпилює напослідок (Гончар, Тронка, 1963, 179).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 158.