НАПРОЛО́М, присл., розм.
1. Незважаючи на перешкоди або енергійно їх переборюючи (під час руху вперед). Ось він уже й бачить болгарина, що напролом біжить через кущі, низько пригнувши голову (Кучер, Голод, 1961, 366); 3 відчаю ведмідь кидається напролом уперед, бо назад нема вороття (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 76).
2. перен. Незважаючи на умови, обставини (при досягненні мети). Коли Катерина щось вирішувала — ніщо вже не могло її зупинити. Вона не визнавала ніяких перешкод, йшла напролом і добивалася свого (Перв., Материн.. хліб, 1960, 131); Він піде напролом, і побачимо, як цей старий інтелігент Болер зможе йому заперечувати (Собко, Запорука.., 1952, 238); // Відверто, не криючись. За своєю наївністю він звик діяти прямо, напролом, говорити в очі те, що думав (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 161.